Під час першої хвилі економічної кризи українська металургія уникнула колапсу. Набагато більші ризики несе друга хвиля.

Восени 2008 року аналітики неодноразово завіряли: українська металургія має достатній запас міцності, і криза, що наступила, не приведе до повної катастрофи - галузь вистоїть, причому більшою мірою за рахунок внутрішніх резервів. Так все і відбулося. Але де український гірничо-металургійний комплекс знаходиться зараз і що чекає його попереду?

Згідно офіційним даним Державного комітету статистики, спад в металургії за перші чотири місяці склав 44% і ніби-то темпи падіння стабілізувалися. Спад у виробництві феросплавів за п'ять місяців є рекордним — 67%.  У першому кварталі цього року експорт товарів скоротився майже на 40%, перш за все за рахунок 50%-ного падіння експорту металів (52% — чорні метали).

Аналітики прогнозують: в конкурентній боротьбі Україна програватиме,  українське виробництво є неконкурентоспроможним навіть у порівнянні з російським, китайським і турецьким. Більш того, зараз відбувається консервація такого відставання: пригадаємо хоча б недавнє рішення запорізької міської влади, що дала згоду відтягнути модернізацію застарілих і екологічно шкідливих потужностей до 2017 року.

Про низьку частку киснево-конвертерного процесу у виробництві сталі, не говорячи вже про електросталеплавильне, сказано немало. Зрозуміло, що найактивніші власники виробництв активно інвестували в технічне переозброєння приблизно з 2006 року. Завершення більшості масштабних проектів по модернізації планувалось вже після 2010 року за рахунок залучення як власних, так і позикових коштів. Але всі карти спутала криза.

Сьогодні, зіткнувшись з низькою ліквідністю і з конкуренцією при низькому довгостроковому попиті і надлишку пропозиції на ринку, українська металургія насправді стоїть на роздоріжжі. Їй належить ухвалити важке, але неминуче рішення: або акумулювати невеликі, зароблені від продажів засоби для завершення модернізації, або зрозуміти подальшу безперспективність розвитку цього сектора взагалі і працювати повністю на знос, виводячи зароблені засоби в інші, більш перспективні сектори економіки.

Ймовірно, оптимальне рішення, як завжди, знаходиться посередині. Найактивніші продовжать модернізацію - але вже тільки там, де дійсно вийде конкурентноздатне виробництво.

Сидоров В.І. По матеріалам «Укрудпром UA»

08.07.2009 р.